7 грудня в Україні відзначають цікаве свято — День української хустки.
Українська хустка приваблює жіноцтво усього світу. Візерунків, кольорів та способів в’язання національного головного убору є безліч, у кожного регіону свої традиції. У скрині української ґаздині здавна були хустки на всякі потреби. Хустина — до церкви, на весілля доньки, для сватання, на скорботу за померлими… Досліджуючи національну хустку, можна дослідити українську історію.
Достеменно не відомо, коли перша українка покрила голову хустиною.
Покривали волосся хусткою переважно заміжні жінки, дівчата ж носили стрічку чи віночок. Народних обрядів, де використовується хустка, дуже багато. До нині збереглася традиція на весіллі покривати голову нареченої хустиною. У давнину кожна дівчина вишивала собі хустки для сватання: роздати сватам, свекрусі та нареченому, який беріг її усе життя. Їх мало бути до чотирьох десятків.
Найчастіше жіноцтво красувалося хустками, йдучи до церкви. Кожне релігійне свято вимагало певного дрескоду. Так, на Великдень, до церкви йшли в червоних хустках кольору сонця та писанок. Блакитними хустками заслоняли голову на свята, присвячені Діві Марії. Цей колір символізував її чистоту та божественну силу. Зелені хустки одягали на Трійцю (Зелені Свята). Біла хустина символізувала дівочу чистоту, таку й досі одягають на вінчання.
У фойє Ніжинського фахового коледжу культури і мистецтва імені Марії Заньковецької бібліотекарями був організований та проведений своєрідний етнографічний екскурс «Берегине моя, українська хустко!». На ній можна було переглянути хустки різної кольорової тематики та ознайомитись з книгами: «Український народний одяг ХVII – поч. ХІХ ст. в акварелях Ю. Глоговського», Тамара Ніколаєва «Історія українського костюма», Ксенія Колотило «Альбом», альбоми «Українська вишивка», Галина Лозко «Українське народознавство», «Люба моя Україна», «Традиції і свята українського народу» та інші.
І справді, українська хустка — безцінне багатство! Нині мода на хустки повертається, вона стає елементом гардеробу багатьох дівчат, жінок і не лише українок.
Людмила ДАНІЧ,
бібліотекар абонементу
