ГОЛОВНЕ МЕНЮ
 
 
Марія Костянтинівна Заньковецька
М

М.К. Заньковецька

(1854-1934 рр.)

 

Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени — ввійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва і нічим не поступаються знаменитостям — Щепкіну, Мочалову, Соловйову, Нєдєліну. Той, хто бачив гру українських акторів, зберіг світлу пам'ять на все життя.

 

К. Станіславский

 

        

 

 

 

 

З 2000 року Ніжинському училищу культури і мистецтв Постановою Кабінету Міністрів України  присвоєне почесне ім’я Марії Заньковецької, видатної землячки, першої народної артистки України.

Народилася Марія Костянтинівна Адасовська (Заньковецька) 4 серпня 1854 р. в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії в сім’ї збіднілого поміщика Костянтина Костянтиновича Адасовського, титулованого радника Ніжинського повітового суду. Батько Марії був обдарований від природи: мав чудовий баритон, майстерно грав на фортепіано, скрипці і гітарі. Разом з дочкою вони часто влаштовували сімейні концерти.

Початкову освіту здобула в Ніжині у приватному училищі пані Шоу, а в 10 років продовжила навчання в Чернігівському приватному пансіоні Осовської. Марія грала в аматорських спектаклях у Ніжині, Чернігові. Першу роль (дівчинки-сироти з казки «Дочка Кощія») вона отримала від Леоніда Івановича Глібова, який очолював драматичний гурток чернігівського пансіону.

Після закінчення пансіону вона продовжувала грати в спектаклях Ніжинського театру І.Раковича і саме тут познайомилася з молодим офіцером Олексієм Хлистовим. Незабаром Марія стала дружиною військового. Чоловік не поділяв її захоплення театром. Вони переїжджають до Бессарабії. Єдиною відрадою у її житті став аматорський драматичний гурток на чолі з акторкою Качевською-Власовою. Саме там і відбулася її перша зустріч з поручиком Миколою Карповичем Тобілевичем — майбутнім видатним українським актором, який виступав під псевдонімом Садовський.

У 1881 р., коли царська влада дозволила ставити п’єси українською мовою, Марк Кропивницький заснував Перший український професійний театр. За рекомендацією Садовського в театральну трупу запросили Марію Костянтинівну.

Церковний шлюб з Хлистовим був розірваний у 1887 р. Проте, оскільки при розлученні їй довелося взяти всю провину на себе, вона не мала права вийти заміж удруге. Марія Костянтинівна так і не стала «законною» дружиною Садовського — єдиного чоловіка, якого кохала все життя.

Дебют Марії Заньковецької (цей псевдонім вона взяла на згадку про рідне село) відбувся восени 1882 р. в Єлисаветграді, де вона зіграла роль Наталки Полтавки з однойменної п’єси І.Котляревського.

Разом з трупою Кропивницького, яка гастролювала Малоросією та великими містами тодішньої Російської імперії, Марія Заньковецька в 1886-1888 рр. отримала світову славу. Зворушливі відгуки з’являлися після кожного спектаклю. А один із виступів трупи навіть відвідав особисто імператор Олександр ІІІ, який згодом запропонує Заньковецькій роботу в імператорському театрі за велику платню, але Марія відмовиться. Акторці часто будуть пропонувати перейти в російський театр, на що вона відповість: «Наша Україна надто бідна, щоб її можна було покинути. Я надто люблю її, мою Україну, її театр, щоб прийняти вашу пропозицію».

Сучасники високо цінували талант М. Заньковецької, ставлячи її на п’єдестал поряд з світовими театральними світилами. У 1893 р. в Одесі під час опери «Пікова дама» диригував П.І.Чайковський. Українські актори на чолі з Марією Костянтинівною піднесли йому вінок з написом на стрічці: «Смертні — безсмертному». Згодом Петро Ілліч побачив Марію Костянтинівну в ролі Софії з п’єси І.К.Карпенка-Карого «Безталанна» і після спектаклю вручив їй вінок з написом: «Марії Костянтинівні Заньковецькій — безсмертній від смертного».

Щоб мати більш чітке уявлення про нашу прекрасну землячку, царицю української сцени, необхідно звернутися до спогадів її сучасників.

Артист І. Мар'яненко повідомляє: "На зріст вона була середня, мала прекрасну, зовсім дівочу постать, тонкі риси обличчя, темні, середні на розмір, надзвичайно виразні очі, які і в житті, і особливо на сцені відображали найтонші зміни її внутрішнього стану.

Танцювала вільно, м'яко, ніби жартуючи, з природною грацією. Мала міцний, грудний, оксамитовий голос широкого діапазону, яким віртуозно володіла на всіх регістрах – від бурхливо-трагедійних низів, до мелодійно-ліричних верхів, з колоритною, властивою українській селянці співучістю».І

Репертуар Заньковецької нараховує більше трьохсот ролей. Це образи як драматичні, так і комедійні: Харитина, Софія («Наймичка», 1886 р., «Бесталанна» І. Карпенка-Карого, 1887 р.), Оксана, Олена, Зінька («Поки сонце зійде, роса очі виїсть», 1882 р., «Глитай, або ж Павук», 1883 р., «Дві сім’ї» М. Кропивницького, 1894 р.), Наталка («Лимерівна» Панаса Мирного, 1882 р.), Катерина, Аза, Цвіркунка («Не судилося», 1889 р., «Циганка Аза», 1892 р., «Чорноморці» М. Старицкого, 1882 р.), Галя («Назар Стодоля» Т. Шевченка, 1882 р.), Наталка, Терпилиха («Наталка Полтавка» І. Котляревського, 1882, 1912 рр.) та інші.

Повернувшись з гастролей, Заньковецька і Садовський придбали невеликий хутір Жердово поблизу залізничної станції Бобрик (Київська область). У будинку, який вони називали «Марусиним куренем», пройшли кращі роки життя Марії Костянтинівни.

У 1907 р. на базі ніжинського аматорського гуртка, який організувала Марія Костянтинівна, був створений Перший український стаціонарний театр М. Садовського. Він розмістився в приміщенні Троїцького народного дому в Києві; 15 січня 1908 р. тут відбулося святкування 25-ої річниці сценічної діяльності М. Заньковецької.  

Після розриву з М. Садовським у 1909-1915 рр. Заньковецька виступала з різними театральними трупами, але в жодну з них не входила. Зрідка грала в Києві, гастролювала в Москві.

У 1922 році вона заснувала в Ніжині театр «Українська група під керівництвом М. Заньковецької», разом з П. Саксаганським організувала Народний театр в Києві, який розмістився в приміщенні Троїцького народного дому, а в 1923 р. знялася в одному з перших українських кінофільмів «Остап Бандура», зігравши роль матері.

Востаннє актриса виступила на сцені в 1922 р. на святковому вечорі, присвяченому її 40-річній діяльності. У цей день їй, першій в Україні, було присвоєно звання Народної артистки республіки, а Троїцький народний дім, в якому вона грала в 1919-1922 рр., перейменували в «Театр імені М.К.Заньковецької».

Через тяжку хворобу Марія Костянтинівна вимушена була залишити театр, її квартира в Києві стала своєрідним творчим клубом, де часто збиралися друзі, колеги, учні і знайомі. Тут пройшли останні шістнадцять років життя артистки, і пізніше будинок № 121 по вулиці Великій Василівській був перетворений на музей-квартиру М. К.Заньковецької.

4 жовтня 1934 р. видатної артистки не стало. Поховали М.Заньковецьку біля могили М. Садовського на головній алеї Байкового кладовища в Києві.

         Давно немає Марії Костянтинівни Заньковецької, але ясний промінь її яскравого таланту доносить до нас високу правду про ту прекрасну артистку, яка була і залишається славою і гордістю не лише українського театру, а й усього українського народу.


 

ГОЛОВНА | АДМІНІСТРАЦІЯ | НОВИНИ | АБІТУРІЄНТУ | КОНТАКТИ

АДРЕСА КОЛЕДЖУ: 16600, м. Ніжин, Чернігівської обл., вул. Овдіївська, 49,
Факс: (046-31) 2-30-66 Контактний телефон: (046-31) 2-33-67
E-mail: nukim@ukr.net